Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
На виконання завдання апеляційного суду Дніпропетровської області за № 04.7-14/276/2017 від 06.09.2017 року та від 14.09.2017р. Інгулецьким районним судом м.Кривого Рогу проведено вивчення та аналіз практики розгляду слідчими суддями клопотань органів досудового розслідування про застосування запобіжних заходів на стадії досудового розслідування в 1-у півріччі 2017 року.
Відповідно до ч.1 ст.176 КПК України запобіжними заходами є :
В 1-у півріччі 2017 року в провадженні Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу знаходився 41 матеріал за клопотаннями органів досудового розслідування про застосування запобіжних заходів, передбачених ч.1 ст.176 КПК України, а саме :
Клопотання органу досудового розслідування про застосування таких запобіжних заходів як особиста порука та застава в 1-у півріччі 2017 року до суду не надходили та в провадженні не перебували.
Найбільш значущою гарантією прав людини, встановленою ст. 29 Конституції України, є право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочину чи його зупинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом 72 год. має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом 72 год. з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз’яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.
Зазначена норма Конституції України майже повністю відтворює положення ст. 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
Особливе місце серед міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, належить Конвенції, ратифікованій Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції». Із моменту приєднання до Конвенції Україна взяла на себе низку зобов’язань у сфері захисту прав людини.
Так, відповідно до п.1 ст.5 Конвенції кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як:
У п.2 ст.5 Конвенції зазначено, що кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.
За приписами п.3 ст.5 Конвенції кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями пп. «с» п. 1 ст. 5, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання.
Згідно з п.4 ст.5 Конвенції кожному, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, надано право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
У п.5 ст.5 Конвенції встановлено, що кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.
В аспекті вимоги, щоб позбавлення свободи було «законним», зокрема з дотриманням «процедури, встановленої законом», Конвенція відсилає до норм національного законодавства та встановлює зобов’язання забезпечувати дотримання матеріально-правових і процесуальних норм законодавства, але вона також вимагає, щоб при будь-якому позбавленні свободи забезпечувалася мета ст. 5 Конвенції, зокрема захист осіб від свавілля.
У главі 18 Кримінального процесуального кодексу України визначено заходи процесуального примусу, які застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, засудженого з метою забезпечення його належної процесуальної поведінки, а також детально регламентовано порядок їх застосування.
Запобіжні заходи — це заходи забезпечення кримінального провадження, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод осіб, які підозрюються (обвинувачуються) у вчиненні кримінальних правопорушень. Ці обмеження стосуються свободи пересування та вільного вибору місця перебування. Альтернативність вибору запобіжних заходів, передбачених у КПК, дає змогу застосовувати найбільш ефективні з них, при цьому враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу правопорушника та інші обставини, які у своїй сукупності можуть об'єктивно впливати на хід досудового розслідування та прийняття законного рішення за його результатами. Під час досудового розслідування запобіжні заходи застосовуються слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора. Слід зазначити, що до підозрюваного, обвинуваченого може бути застосовано тільки один запобіжний захід, а не декілька одночасно. Частина 3 ст.176 КПК України наголошує на розташуванні запобіжних заходів у ч.1 ст.176 у порядку від найбільш м'якого — особистого зобов'язання до найбільш суворого — тримання під вартою. Частина 3 даної статті також передбачає необхідність слідчого, прокурора під час звернення до слідчого судді обґрунтувати потребу у застосуванні певного запобіжного заходу.
Відповідно до ч.1 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам будь-якого перешкоджання здійсненню кримінального провадження та забезпечення можливості виконання процесуальних рішень, у тому числі вироку суду. Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний, обвинувачений може перешкоджати будь-яким чином здійсненню кримінального провадження або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити вчинення того, у якому він підозрюється, обвинувачується. Зазначене повинно підтверджуватися матеріалами кримінального провадження, зокрема, показаннями свідків, потерпілих, отриманою інформацією в ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій тощо, які має дослідити слідчий суддя при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу. При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу крім обставин, зазначених вище, враховуються тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її вік, стан здоров’я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання та інші обставини, що її характеризують. При вивченні матеріалів за клопотаннями органу досудового розслідування про застосування запобіжного заходу та здійсненні даного узагальнення було встановлено, що слідчими, прокурорами в клопотаннях про застосування запобіжного заходу майже завжди зазначається про наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, а саме : в клопотаннях зазначається, що відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.184 КПК України під час досудового слідства встановлено наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України і в обґрунтування застосування запобіжного заходу в клопотаннях вказується, що запобігти зазначеним ризикам можливо лише шляхом застосування зазначеного запобіжного заходу. Підставами для внесення клопотань про застосування запобіжних заходів орган досудового розслідування відповідно до матеріалів кримінального провадження зазначає те, що в діях підозрюваних (обвинувачених) вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого відповідними статтями КК України та за якими підозрюваному (обвинуваченому) вручено повідомлення про підозру, а також те, що під час досудового слідства встановлено наявність ризиків, передбачених відповідними пп.ч.1 ст.177 КПК України. Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя, заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши надані суду матеріали, якими слідчий, прокурор обґрунтовують доводи клопотання, приходить до висновків, чи підлягає клопотання задоволенню чи у його задоволенні слід відмовити. Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК України і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику, зазначеному у клопотанні.
Якість та обґрунтованість клопотань органів досудового розслідування мають важливе значення для правильного вирішення питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Як вбачається зі змісту вивчених матеріалів, клопотання органів досудового розслідування мають певні недоліки. Найпоширенішими із них є: підготовка клопотань за стандартним шаблоном, недостатнє їх вмотивування та обґрунтованість. Досить поширеним є й те, що в них здебільшого звернено увагу на тяжкість злочину та ризик того, що особа, яка його вчинила, може ухилятися від слідства і суду, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність. При цьому на підтвердження зазначеного відповідні доводи та докази не надаються. У клопотаннях органів досудового розслідування не повністю зазначаються відомості про вік, стан здоров’я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання та інші обставини, що характеризують особу. З такими клопотаннями погоджуються прокурори, чим порушують як норми національного законодавства, так і вимоги Конвенції.
Як встановлено із матеріалів аналізу щодо дотримання вимог ст.5 Конвенції, судом при розгляді клопотань про обрання запобіжних заходів достатньо враховувався вік та стан здоров’я підозрюваних.
Наприклад, при розгляді матеріалу № 1-кс/213/64/17 за клопотанням слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно неповнолітнього підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України Щедрова П.Г., слідчим суддею було встановлено, що підставою до внесення клопотання стало те, що в діях підозрюваного вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України. В обгрунтування клопотання слідчий посилається на те, що в його провадженні знаходяться матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016040740001284 від 27 серпня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України. Під час проведення досудового розслідування встановлено, що неповнолітній Щедров П.Г., раніше засуджений, останній раз 30.10.2012 року Широківським районним судом м. Кривого Рогу за ст.ст. 15 ч. 3, 185 ч. 3, до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України, від відбування покарання звільнений з іспитовим строком на 1 рік. Також, 29.09.2015 року, Криворізькою місцевою прокуратурою №1, стосовно Щедрова П.Г., направлено кримінальне провадження з обвинувальним актом до Широківського районного суду Дніпропетровської області, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ст. 289 ч. 2 КК України. 03.11.2016 року в зв’язку з неможливістю розподілу справи між суддями, провадження надіслано до Апеляційного суду для визначення підсудності. Так, Щедров П.Г., маючи не зняту та не погашену в установленому законом порядку судимість, на шлях виправлення не став, та знову вчинив умисний, тяжкий, корисливий злочин за встановлених під час досудового розслідування обставин.
16.12.2016р. Щедрову П.Г. повідомлено про підозру за ст. 186 ч.2 КК України.
При обранні запобіжного заходу судом враховуються вимоги ст.178 КПК України. Суд врахував вік підозрюваного, який є неповнолітнім, покарання, передбачене санкцією статті за злочин який інкримінується, має захворювання, пов'язане із слухом, не працює, навчається. Щедров П.Г. підозрюється у скоєнні злочину за ч.2 ст.186 КК України, за який передбачено покарання до 6 років позбавлення волі.
Відповідно до ст. 194 КПК України судом встановлено обгрунтованість підозри Щедрову П.Г. в інкримінованому злочині, що підтверджується: показами потерпілого, висновком судово - дактилоскопічної експертизи; протоколом пред’явлення особи для впізнання; протоколом проведення слідчого експерименту. В той же час стороною захисту надано копії протоколів допиту свідків, які на думку захисту спростовують винуватість Щедрова П.Г., та вказана інформація зі слів слідчого перевіряється.
Слідчий вказує про наявність ризиків за п.1,3,5 ч.1 ст 177 КПК України.
Щодо переховування, суд зазначає, що слідчий вказав про неявку підозрюваного на розгляд клопотання про обрання запобіжного заходу 30.12.2016р., але сторона захисту надала довідку з медичного закладу, відповідно до якого в цей день підозрюваний хворів та звертався до лікаря. Також, слідчий вказував про неявку підозрюваного, але не зміг вказати точну дату та надати копію повістки, вказав, що того разу законний представник підозрюваного вказувала, що взуття підозрюваного було мокре та він не зміг з'явитись до слідчого. Таким чином, суд зазначив, що можливість переховування підозрюваного не виключається, але цей ризик не настільки великий, щоб обґрунтовувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Щодо ризику незаконно впливати на потерпілого, свідка, стороною обвинувачення не обґрунтовано даний ризик, підозрюваний не був засудженим за злочини, пов'язані із насильством, також суд прийняв позицію захисту щодо характеристики підозрюваного, датованої раніше, ніж вчинено злочин та внесено відомості до ЄРДР. Даний ризик не доведено. Щодо ризику вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується, суд зазначає, що інкримінований злочин вчинено не в період іспитового строку, вироки які б набрали законної сили, після судимості підозрюваного 2012 року на даний час відсутні, та до набрання сили обвинувальним вироком суду – вважається невинуватим. Єдина негативна характеристика з місця навчання датована датою раніше внесення до ЄРДР, крім того не доводить ризик можливості вчинення нового злочину.
Окрім вказаного, суд зазначив, що підозрюваний є неповнолітнім та прокурором не доведено неможливості запобігти ризикам шляхом застосування більш м'яким запобіжним заходом. Відповідно до ч.4 ст 194 КПК України, суд вважає недоведеним прокурором недостатність застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, тому суд вважав можливим більш м'який запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання. Ухвалою слідчого судді від 14.02.2017 року клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу Щедрову П.Г. у вигляді домашнього арешту залишено без задоволення, неповнолітньому підозрюваному, 03.05.2000 року народження, обрано більш м'який запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання строком на шістдесят днів з моменту винесення ухвали суду. Ухвала суду не оскаржена, набрала законної сили.
Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.
Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суду необхідно виходити з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальнодоступних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства. Інший, менш суворий запобіжний захід не зможе забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов’язків та запобігти наявним ризикам у кримінальному провадженні.
Так, ухвалою слідчого судді від 07.08.2017 року по справі №213/2079/17, клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1, 29.03.1981 року народження, залишено без задоволення, підозрюваному обрано більш м'який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Судом встановлено, що 23.06.2017 даний матеріал внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040740000802 за ч.2 ст.186 КК України за ознаками відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого. У клопотанні слідчий просив застосувати до підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком на 60 днів, з визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Необхідність застосування до підозрюваного саме такого виду запобіжного заходу слідчий мотивував можливістю вчинення ним нового кримінального правопорушення, можливістю переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду та можливістю його впливу на потерпілу та свідків. Захисник підозрюваного проти задоволення клопотання слідчого заперечувала, просила обрати підозрюваному менш суворий вид запобіжного заходу, зокрема у вигляді домашнього арешту, оскільки підозрюваний має постійне зареєстроване місце проживання, а крім того незадовільний стан здоров’я, оскільки підозрюваний з 20.07.2017 знаходився на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні 11-ої міської лікарні з діагнозом компресійний перелом тіла першого поперекового хребця другого ступеня, без порушення функції спинного мозку, продовжує лікування, а тому не зможе знаходитись без потрібних ліків в умовах слідчого ізолятору. Також просила врахувати, що у підозрюваного є малолітня дитина, яку він утримує. Заслухавши пояснення слідчого, думку прокурора, підозрюваного та його захисника, вивчивши матеріали кримінального провадження, слідчий суддя вважав клопотання не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього кодексу. Суд вважав, що слідчим доведено, що ОСОБА_1 не має постійного місця роботи, тобто не має постійного джерела доходу, неодноразово засуджений, підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, що свідчить про можливість вчинення останнім нових злочинів. Водночас суд врахував, що підозрюваний має сім’ю, малолітню дитину, що вказує на наявність у останнього міцних соціальних зв'язків, а також те, що перебування в провадженні суду кримінального провадження у відношенні ОСОБА_1 за ч.2 ст.185 КК України, само по собі не свідчить про доведеність його вини у скоєнні зазначеного кримінального правопорушення.
Згідно з довідкою, наданою КЗ «Криворізька міська лікарня № 11» ДОР ОСОБА_1 20.07.2017 звернувся до травмпункту даного медичного закладу з діагнозом закритий перелом тіла позвонка.
До клопотання не додано жодних доказів на підтвердження можливого впливу підозрюваного на потерпілу та свідків по справі. Також, слідчий суддя зауважив, що будучи повідомленим про підозру у вчиненні злочину, ОСОБА_1 не змінював місця свого мешкання, про що свідчить рапорт працівника поліції, який мав доставити його до слідчого. В подальшому підозрюваний також не ухилявся від явки до слідчого. Приймаючи до уваги, що обставини, які були встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1, є недостатніми для переконання, що жоден більш м’який запобіжний захід не зможе запобігти доведеним під час розгляду ризикам вчинення підозрюваним дій, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, а також ураховуючи обставини, визначені ст.178 КПК України (постійне місце мешкання, наявність родини, стан здоров’я), суд прийшов до висновку, що необхідним і достатнім для досягнення дієвості кримінального провадження, забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов’язків є застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, визначивши строк дії даної ухвали, а саме два місяці, з покладенням на підозрюваного обов’язків повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання; утриматися від спілкування з потерпілим, свідками у даному кримінальному провадженні.
На вищевказану ухвалу від 07.08.2017 року прокурором в кримінальному провадженні подано апеляційну скаргу. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30.08.2017 року ухвала слідчого судді скасована, постановлена нова ухвала, якою клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_1 - задоволено, обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 19.09.2017р. із альтернативою внесення застави.
Так, колегія суддів Апеляційного суду Дніпропетровської області в своїй ухвалі від 30.08.2017 року вказала на те, що в порушення вимог п.2 ч.1 ст.194, п.2 ч.1 ст.196 КПК України слідчий суддя не надав належної оцінки існуванню ризиків, передбачених ст.177 КПК України та не зазначив в ухвалі про їх існування.
Колегія суддів вважала, що доводи клопотання слідчого та апеляційної скарги прокурора про те, що ризики, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: можливість переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідка або потерпілого, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, мають місце, оскільки, як вбачається з матеріалів провадження, ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення проти власності із застосуванням насильства, яке відноситься до категорії тяжких, а також, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні іншого злочину, який вчинив протягом короткого проміжку часу після звільнення з місць позбавлення волі. Також зазначається, що в іншому провадженні підозрюваний піддавався приводу, а 20.07.2017р. не з'явився до слідчого за викликом, після чого працівниками поліції був відвіданий за місцем проживання та, намагаючись втекти від останніх, вистрибнув з другого поверху будинку, травмував собі спину і був госпіталізований для стаціонарного лікування, проте був виписаний з лікарні за порушення режиму лікування у зв'язку із самовільним її залишенням. Зазначена обставина дає підстави прийти до висновку щодо можливості підозрюваного в разі застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також впливу на потерпілу та свідків, щоб уникнути відповідальності за скоєне. Крім того, підозрюваний, перебуваючи не під вартою, може вчинити інше кримінальне правопорушення з урахуванням того, що раніше судимий за скоєння злочинів проти власності, протягом нетривалого часу після звільнення по відбуттю строку покарання був притягнутим до кримінальної відповідальності за вчинення злочину середньої тяжкості та тяжкого злочину.
Слідчим суддею при обранні запобіжного заходу не було враховано всіх обставин, як того вимагає ст.178 КПК України, а саме: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим, оскільки ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення проти власності, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до шести років, а також не взято до уваги, що протягом нетривалого часу після звільнення по відбуттю строку покарання був притягнутим до кримінальної відповідальності за вчинення злочину середньої тяжкості та тяжкого злочину.
Зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеною Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п.35 рішення ЄСПЛ "Летельє проти Франції", колегія суддів вважала виправданим необхідність обрання щодо підозрюваного виняткового виду запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для забезпечення визначених вище ризиків, що узгоджується з вимогами вказаних вище норм закону і правовими позиціями ЄСПЛ.
З врахуванням вищенаведеного, а також шляхом перевірки всіх обставин, з якими кримінальний процесуальний закон пов'язує можливість застосування виняткового запобіжного заходу, колегія суддів прийшла до висновку про необхідність застосування відносно підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, так як більш м'які запобіжні заходи не забезпечать належного виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
Одним із позитивних прикладів належного застосування норм Конвенції із співставленням з основними процесуальними положеннями національного законодавства є розгляд слідчим суддею матеріалу за клопотанням слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави у відношенні підозрюваного ОСОБА_2
Так, в ході розгляду клопотання встановлено, що ОСОБА_2 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України, за ознаками нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій). Подане слідчим уточнене клопотання відповідає вимогам ст.ст. 183, 184 КПК України.
При вирішенні питання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, слідчий суддя прийшов до висновку про наявність обставин, передбачених ч.1 ст.194 КПК України, та достатньої підстави вважати, що існують ризики, передбачені п. 1,3 ч. 1 ст. 177 КПК України. ОСОБА_2 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 7 років, що передбачає можливість застосування тримання під вартою як запобіжного заходу, відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України застосування тримання під вартою може застосовуватись до раніше не судимої особи, яка підозрюється у вчиненні злочину за який законом передбачено основне покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років.
Крім того, згідно зі ст. 178 КПК України зазначено, що при обранні запобіжного заходу враховуються такі обставини, як тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, міцність соціальних зв'язків в місці постійного проживання, репутацію підозрюваного. Останній не працює, проживає з батьками, знаходиться на утриманні батьків, перебуває на обліку у лікаря нарколога з квітня 2017 року з приводу психічно поведінкових розладів внаслідок вживання опіоідів, синдром залежності, у лікаря психіатра на обліку не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо, неодружений, також підозрюється у вчинені іншого кримінального правопорушення за ст.309 ч.2 КК України.
Обставинами, що підтверджують наявність ризиків є те, що підозрюваний ніде не працює, засобів для існування не має, перебуває на обліку у лікаря нарколога, усвідомлюючи тяжкість покарання у вигляді позбавлення волі, може виїхати з місця проживання, переховуватися, впливати на потерпілу чи свідків.
Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.
Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_2, суд виходив з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальнодоступних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Інший, менш суворий запобіжний захід, не зможе забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов’язків та запобігти наявним ризикам у кримінальному провадженні.
Окрім цього, обрання підозрюваному ОСОБА_2 більш м'якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в нічний час надасть останньому можливість перешкоджати проведенню досудового розслідування, дасть можливість психологічно або в інший спосіб впливати на потерпілу у даному кримінальному провадженні; оскільки ОСОБА_2 підозрюється у скоєні умисного, корисливого, тяжкого злочину, не працює, не одружений, періодично проживає у своєї бабусі, що свідчить про відсутність стійких соціальних зв’язків за місцем проживання, перебуває на обліку у нарколога, постійного джерела доходів не має, що дає можливість вважати, що він може переховуватися від органів досудового розслідування; впливати на потерпілу чи свідків. Оцінюючи в сукупності всі обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу, суд прийшов до висновку, що підстав для застосування більш м’якого запобіжного заходу немає. У задоволенні клопотання захисника та підозрюваного щодо застосування іншого більш м’якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в нічний час - відмовлено. Враховуючи підстави та обставини, що передбачені ст.ст. 177, 178 КПК України, те, що ОСОБА_2 підозрюється у скоєнні кримінального правопорушення, що відноситься до категорії тяжких злочинів, необхідно відповідно до ч.4 ст. 183 КПК України не визначати розмір застави, оскільки ОСОБА_2 підозрюється у вчиненні злочину із застосуванням насильства.
Таким чином, ухвалою слідчого судді від 01.07.2017р. уточнене клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави у відношенні ОСОБА_2 задоволено. Не погоджуючись з рішенням суду, захисником підозрюваного була подана апеляційна скарга на ухвалу від 01.07.2017 року.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.07.2017 року ухвала слідчого судді від 01.07.2017 року щодо ОСОБА_2 залишена без змін.
Так, колегія суддів вважала, що вимоги кримінального процесуального закону при розгляді клопотання слідчим суддею дотримані, а доводи захисника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними. Перевіряючи доводи клопотання слідчого та висновків слідчого судді на предмет наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, апеляційний суд вважав, що доводи поданого клопотання є обґрунтованими, а заявлені ризики об'єктивно існують і для їх запобігання необхідно застосувати запобіжний захід у виді тримання під вартою. Оцінюючи наведені ризики, апеляційний суд також прийняв до уваги практику ЄСПЛ, зокрема у розумінні практики ЄСПЛ тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Крім того, слідчим суддею та апеляційним судом, відповідно до ст.178 КПК України, враховано вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_2 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого злочину, який є тяжким злочином і санкцією статті передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до 7 років. Також, апеляційний суд прийняв до уваги конкретні обставини даного провадження, зокрема підозра ОСОБА_2 у вчиненні злочину із застосуванням насильства, яке є небезпечним для здоров'я потерпілої, яке спричинено шляхом заподіяння значної кількості ударів, враховано репутацію підозрюваного, який характеризується посередньо, знаходиться на утриманні батьків, перебуває на обліку у лікаря нарколога, а також підозрюється у вчиненні іншого кримінального правопорушення. Доводи апеляційної скарги захисника щодо неврахування міцності соціальних зв'язків підозрюваного, колегія суддів вважала необґрунтованими, оскільки такі обставини, враховані слідчим суддею та приймаються до уваги апеляційним судом, проте колегія суддів вважала, що соціальні зв'язки підозрюваного, з огляду на інші обставини кримінального провадження, самі по собі не можуть бути самодостатньою підставою для застосування менш суворого запобіжного заходу та не можуть запобігти встановленим ризикам і забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.
При вивченні матеріалів за клопотаннями органу досудового розслідування про застосування запобіжного заходу тримання під вартою та здійсненні даного узагальнення не було встановлено випадків незаконного затримання підозрюваних ( в порушення вимог ст.192 КПК України ).
За змістом статей 131, 132, 176, частини 2 статті 177, частини 1 статті 194 КПК України запобіжний захід, різновидом якого є особисте зобов’язання, також застосовується під час досудового розслідування до особи на підставі ухвали слідчого судді за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні такою особою кримінального правопорушення, а також за наявністю хоча б одного з ризиків вчинення особою дій, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України. Згідно з ч.1 ст. 179 КПК України особисте зобов’язання полягає в покладенні на підозрюваного зобов’язання виконувати покладені на нього слідчим суддею обов’язки, передбачені ст. 194 КПК України.
При вирішенні питання про застосування такого запобіжного заходу як особисте зобов'язання відповідно до норм ст. 178 КПК України також враховуються такі обставини як тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її вік, стан здоров’я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, репутація підозрюваного, наявність судимостей, місце проживання та інші обставини, що її характеризують.
Так, ухвалою слідчого судді від 18.05.2017 року по справі №213/1409/17 клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання відносно ОСОБА_3 було задоволено. У клопотанні слідчий просив застосувати до підозрюваної запобіжний захід у виді особистого зобов’язання. Необхідність застосування до підозрюваної саме такого виду запобіжного заходу слідчий мотивував можливістю вчинення нею нового кримінального правопорушення, оскільки остання раніше неодноразово притягалася до кримінальної відповідальності, не працює, основних джерел доходів не має, тісні соціальні зв’язки у останньої відсутні, перебуває на обліку у лікаря нарколога у зв`язку вживанням опіоідів зі шкідливими наслідками, тобто схильна до вчинення нового кримінального правопорушення, в тому числі у сфері обігу наркотичних засобів. Заслухавши пояснення підозрюваної, захисника, слідчого, прокурора, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя вважав клопотання таким, що підлягало задоволенню, виходячи з наступного. Приймаючи до уваги обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_3 кримінального правопорушення середньої тяжкості, пов’язаного з обігом наркотичних засобів, те, що підозрювана не працює, джерел доходу не має, а також наявність ризиків вчинення підозрюваною дій, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України (можливість вчинити інше правопорушення), а також ураховуючи обставини, визначені статтею 178 КПК України (наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.309 КК України, репутацію підозрюваної, наявність судимостей), слідчий суддя дійшов до висновку про те, що необхідним і достатнім для досягнення дієвості кримінального провадження, забезпечення виконання підозрюваною покладених на неї процесуальних обов’язків, є застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання.
Вищевказана ухвала суду не оскаржена, набрала законної сили.
Аналізуючи матеріали за клопотаннями органів досудового розслідування про обрання підозрюваним запобіжних заходів, що розглянуті Інгулецьким районним судом м.Кривого Рогу протягом 1-го півріччя 2017 року, встановлено, що в апеляційному порядку було оскаржено тільки дві ухвали слідчих суддів ( із загальної кількості - 41), а саме : ухвала від 01.07.2017 року по справі № 213/1673/17 про обрання запобіжного заходу ОСОБА_2 у виді тримання під вартою. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.07.2017 року ухвала слідчого судді про задоволення клопотання про обрання запобіжного заходу - тримання під вартою - залишена без змін; ухвала від 07.08.2017 року по справі № 213/2079/17 про обрання запобіжного заходу ОСОБА_1 у виді тримання під вартою. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30.08.2017 року ухвала слідчого судді про відмову у обранні запобіжного заходу - тримання під вартою та обранні домашнього арешту - скасована, та ОСОБА_1 обрано запобіжний захід - тримання під вартою.
Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що при розгляді матеріалів за клопотаннями органів досудового розслідування про застосування запобіжних заходів, передбачених ч.1 ст.176 КПК України, слідчі судді Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу дотримуються вимог ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В своїх рішеннях про обрання запобіжних заходів слідчі судді завжди посилаються на те, що саме з обставин справи змусило суд дійти висновку про актуальність законодавчо визначених підстав для обрання того чи іншого запобіжного заходу, тим більше такого, як тримання під вартою, наявність в ухвалі аналізу можливості застосування до особи інших, окрім взяття особи під варту, запобіжних заходів; всебічного дослідження як існуючих ризиків, передбачених ст.177 КПК України, так і обов'язкового врахування тяжкості злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її віку, стану здоров’я, сімейного і матеріального стану, виду діяльності, місця проживання та інших обставин, що її характеризують, вивчення всіх підстав у світлі обставин конкретної ситуації кожної підозрюваної особи.
На даний час у слідчих суддів Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу виникають наступні проблемні питання при розгляді клопотань про застосування запобіжного заходу :
- вирішення питань за тими матеріалами, що надаються до суду органом досудового розслідування, за якими недостатньо підстав для винесення ухвали про задоволення клопотань про застосування того чи іншого запобіжного заходу – суду не в повній мірі надаються матеріали, які свідчать про обґрунтованість підозри у відношенні підозрюваного, не завжди матеріали органів досудового розслідування та прокурорів містять достатньо даних, що повно характеризують особу, щодо якої обирається запобіжний захід, що в свою чергу не дає змогу слідчим суддям прийняти об'єктивне та справедливе рішення.
Виконавець: заст.керів.апарату Чариєва О.Д.
_03_03.png)
