Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

У З А Г А Л Ь Н Е Н Н Я

судової практики розгляду спорів, що виникають із земельних правовідносин

за період 2013 -2014 рік

Протягом 2013 -2014 років до Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу надійшло 18 позовних заяв по спорам у сфері земельних відносин.

Із 18 вказаних позовних заяв 16 - стосувались набуття права власності на земельну ділянку (всі-в порядку спадкування), одна позовна заява - про скасування рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність, та одна позовна заява - про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Результати розгляду даної категорії справ представлено в таблицях 1, 2.

2013 рік

Таблиця 1

*Залишок справ*	*Надійшло заяв*	*Перебувало в провадженні*	*Повернуто*	*РОЗГЛЯНУТО СПРАВ*			*Залишок справ*
				ВСЬОГО	задоволено	відмовлено
0	12	12	6	3	3	0	3

2014 рік

Таблиця 2

*Залишок справ*	*Надійшло заяв*	*Перебувало в провадженні*	*Повернуто*	*РОЗГЛЯНУТО СПРАВ*			*Залишок справ*
				ВСЬОГО	задоволено	відмовлено
3	6	9	6	3	3	0	0

З наведених даних вбачається, що всі позовні заяви, за якими було відкрито провадження, розглянуті судом із задоволенням вимог: 1 справа - про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, 5 справ - про визнання права власності на земельну ділянку (в порядку спадкування).

11 позовів повернуто у зв`язку з неусуненням недоліків позовної заяви, залишеної судом без руху та 1 позовна заява повернута у зв`язку з непідсудністю.

Оскільки земельне право за своєю природою є комплексною галуззю права, для якої характерним є застосування як адміністративно-правового, так і цивільно-правового методів регулювання суспільних відносин, можуть виникнути питання розмежування юрисдикції загальних, господарських та адміністративних судів.

В п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 16.04.2004 року № 7 зазначено, що за загальним правилом розмежування компетенції судів з розгляду земельних та пов’язаних із земельними відносинами майнових спорів відбувається залежно від суб’єктного складу їх учасників. Ті земельні та пов’язані із земельними відносинами майнові спори, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб’єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами, а всі інші – в порядку цивільного судочинства, крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства віднесено до компетенції адміністративних судів.

Іноді, в позовній заяві поєднуються вимоги про визнання недійсним відповідного рішення органу місцевого самоврядування з позовними вимогами, спрямованими на захист права власності на землю.

Наприклад, до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Територіальної громади в особі Криворізької міської ради про скасування рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність, державного акту на право приватної власності на землю, що виданий на підставі нього, припинення права власності на землю та визнання права власності на земельну ділянку, в якому позивач просив скасувати рішення виконкому Криворізької міської ради народних депутатів № 59/2 від 12.02.1997 року щодо передачі у власність відповідачам ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 земельної ділянки, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, та, відповідно до цього, скасувати державний акт на землю, який видано 22.04.1997 року на ім’я відповідачів; припинити право власності відповідачів на зазначену земельну ділянку та визнати за позивачем право власності на зазначену земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок з господарчими спорудами, який належить йому на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 13.01.1997 року (справа № 213/3761/14-ц (пр. № 2/213/1434/14).

Враховуючи заборону, встановлену ч.3 ст.21 Кодексу адміністративного судочинства щодо об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, така справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. (Дана позовна заява була повернута у зв`язку з невиконанням ухвали про усунення недоліків.)

Питання підсудності по справам, що виникають із земельних правовідносин, вирішується за нормами статті 114 Цивільного процесуального кодексу України, щодо виключної підсудності справ, приписами якої визначено, що позови, які виникають з приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Так, до суду надійшла позовна заява ОСОБА_5 до виконавчого комітету Інгулецької районної у місті Кривому Розі ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - відділ Держземагенства у Широківському районі Дніпропетровської області про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування. Предметом позову була квартира в Інгулецькому районі м.Кривого Рогу вартістю 17587 грн. та земельна ділянка, яка розташована на території Шестірнянської сільської ради Широківського району Дніпропетровської області Дніпропетровської області, вартістю 58774, 40 грн.

Суд, враховуючи, що основна частина майна знаходиться на території Широківського району Дніпропетровської області, що за підсудністю відноситься до Широківського районного суду Дніпропетровської області, повернув позов на підставі п. 4 ч. 3 ст. 121 ЦПК України у зв’язку не підсудністю справи Інгулецькому районному суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Протягом аналізуємого періоду судом було розглянуто одну справу про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Відповідно до ст. 212 Земельного Кодексу України, повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Самовільне зайняття земельної ділянки означає не заволодіння нею, а створення перешкод власникові чи іншому законному володільцю у користуванні нею. Крім того, такі ознаки, як відсутність договірних відносин між сторонами, триваючий характер порушення прав власника, яке має місце на момент звернення з позовом до суду, свідчать про те, що проти самовільного зайняття земельної ділянки застосовується негаторний позов - позов про усунення перешкод у користуванні майном, яке не вибуло з володіння власника (законного володільця).

У справі № 213/1824/13-ц (пр. № 2/213/764/13) прокурор Інгулецького району м.Кривого Рогу звернувся до суду в інтересах держави в особі Криворізької міської ради до громадянина ОСОБА_6, третя особа – Криворізька міська державна лікарня ветеринарної медицини, з позовом про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, розташованої в Інгулецькому районі м.Кривого Рогу.

Рішенням Криворізької міської Ради народних депутатів від 06.07.1994 року № 302 Криворізькій міській лікарні ветеринарної медицини було надано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 2,58 га землі, що належить на праві власності територіальній громаді міста, частину якої, площею 0,0412 га, самовільно зайняв ОСОБА_6 розмістивши на цій землі господарські споруди (вольєри для собак та сараї). Зайнята Івченком М.В. земельна ділянка розташована впритул до його домоволодіння.

Суд, керуючись ст.ст. 24,116,123,126,152,212 Земельного Кодексу України, задовольнив позовні вимоги та визначив в резолютивній частині рішення спосіб захисту порушеного права: «Зобов’язати ОСОБА_6 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 0,0412 Га, розташовану в Інгулецькому районі м.Кривого Рогу по АДРЕСА_1, впритул до домоволодіння за адресою: м.Кривий Ріг, АДРЕСА_2».

Захист прав і охоронюваних законом інтересів позивачів за негаторним позовом надається судом у формі припинення дій, що порушують право, або відновлення становища, яке існувало до порушення права. Частиною 3 статті 152 Земельного Кодексу України передбачено спосіб захисту права власника земельної ділянки - відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Відповідно до ч.2 ст. 212 Земельного Кодексу України, приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Тобто, якщо негаторний позов визнано обґрунтованим, у резолютивній частині рішення суд має визначити дії, які необхідно вчинити відповідачу для усунення порушень прав позивача. Не зазначення в резолютивній частині рішення конкретних дій (знесення огорожі, демонтаж будівлі), які має вчинити відповідач для усунення порушених ним прав позивача, може створити складнощі при виконанні рішення суду.

Найчисленнішу категорію справ за спорами в сфері земельних правовідносин, що розглядались Інгулецьким районним судом м.Кривого Рогу були справи про визнання права власності на земельні ділянки, які надавались для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських споруд.

Відповідно ч.1 ст.81 Земельного Кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Підставами для звернення до суду з позовними заявами про визнання права власності на земельну ділянку протягом 2013-2014 років в усіх випадках була неможливість набути право власності шляхом оформлення права на спадщину через відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв’язку з відсутністю у спадкодавця державного акту про право власності на земельну ділянку (неналежна форма державного акту, його втрата або взагалі не оформлення).

При розгляді справ щодо визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, суду необхідно враховувати правові позиції, викладені в Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16 квітня 2004 р. № 7,листі Вищого спеціалізованогосуду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 " Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування", постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику в справах про спадкування", постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав".

Як зазначається в цих документах, найбільш важливим у вирішенні таких спорів є встановлення наявності або відсутності у спадкодавця на день його смерті права власності на земельну ділянку, яка, згідно із законом, може успадковуватися.

При вирішенні таких питань слід виходити з того, що у зв'язку зі смертю спадкодавця спадщина відкривається на те майно, яке належало покійному на день його смерті на праві приватної власності (ст. 1218 ЦК України).

Відповідно до ст. 125 Земельного Кодексу України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Тобто, якщо право власності на земельну ділянку спадкодавцем не зареєстровано, відповідно він не мав цього права, тому спадкоємці не можуть успадкувати те, що не належало спадкодавцю.

У випадках, якщо спадщина прийнята, проте спадкоємцем не було одержано свідоцтво про право на спадщину (ст.1297 ЦК) слід брати до уваги, що законодавець розмежовує поняття "виникнення права на спадщину" та "виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини", і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходить лише право на спадщину, яке належало спадкодавцеві на час відкриття спадщини.

Інгулецьким районним судом м.Кривого Рогу розглядалась цивільна справа № 213/4021/13-ц (пр. № 2/213/90/14) за позовом ОСОБА_7 до територіальної громади м.Кривого Рогу в особі виконкому Криворізької міської ради, третя особа - управління Держземагентства у Криворізькому районі Дніпропетровської області, Реєстраційна служба Криворізького МУЮ, ОСОБА_8., яким просив визнати за ним право власності на 1/2 частку земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку в Інгулецькому районі м.Кривого Рогу в порядку спадкування після свого батька Рябченка С.К.

Оформити право на спадщину стосовно ½ частки земельної ділянки в позасудовому порядку ОСОБА_7 не зміг через відсутність документів, що підтверджують право власності його батька на спадкове майно.

Як зазначив позивач ОСОБА_7, його батько- ОСОБА_9- прийняв у спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_10 ½ частку житлового будинку та ½ частку земельної ділянки, які належали їй на праві власності, як такий, що постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини (ч.3 ст. 1268 ЦК України), але не оформив спадкових прав, так як помер через три місяці після смерті матері.

Звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після батька, ОСОБА_7 отримав свідоцтво про право на спадщину - 1/2 частку житлового будинку з господарчими спорудами, на підставі якого нотаріусом було здійснено державну реєстрацію права власності. Але щодо видачі свідоцтва про право на спадщину – ½ частку земельної ділянки - ОСОБА_8 нотаріусом було відмовлено через відсутність документа, який би підтверджував право власності на ½ частину земельної ділянки на ім’я ОСОБА_9

Суд визнав за ОСОБА_9 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, що належала померлій ОСОБА_10, призначеної для будівництва та обслуговування жилого будинку, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_11, який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав.

Задовольняючи позовні вимоги щодо визнання за ОСОБА_9 права власності на земельну ділянку, в порядку спадкування, суд керувався статтею 1225 Цивільного кодексу України, відповідно до якої до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, та статтею 120 Земельного кодексу України, нормами якої встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкт та переходить до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці.

На наш погляд, спірним в даному випадку є визнання права власності на земельну ділянку за ОСОБА_9 в порядку спадкування, так як ця земельна ділянка не належала його батьку на праві власності, тобто, не входила до складу спадщини. Втім, були підстави для визнання права власності на земельну ділянку ОСОБА_7, як власника будинку, для будівництва та обслуговування якого виділена ця земельна ділянка і суд правильно застосував норми матеріального права.

У двох справах про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування позивачам було відмовлено нотаріусом у видачі свідоцтв про право на спадщину, оскільки державні акти на землю були видані на ім`я не спадкодавців, а інших осіб, а спадкодавці зазначались в них як співвласники. Державні акти про право приватної власності на землю видавались відповідно до «Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі», затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року N 43, пунктом 10 якої передбачено, що власникам землі (землекористувачам), яким передано (надано) декілька черезсмужних земельних ділянок однакового цільового призначення, розташо-ваних на території однієї адміністративно-територіальної одиниці (села, селища, міста), видається один відповідний державний акт з відображенням на плані меж всіх переданих (наданих) черезсмужних земельних ділянок.

Наприклад, на підставі рішення Криворізької міської ради народних депутатів від 17.01.2001 була передана у приватну власність ОСОБА_12 та ОСОБА_13 земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель. На підставі вищевказаного рішення Криворізької міської Ради, 18.03.2003 року видано державний акт на ім`я ОСОБА_12, у якій зазначено два співвласника земельної ділянки та визначено частку кожного у власності. 03.01.2011 року померла ОСОБА_13, яка є матір`ю ОСОБА_12 Державним нотаріусом було відмовлено ОСОБА_12 в отриманні свідоцтва про право на спадщину, оскільки не надано державний акт на ім`я спадкодавця. Суд задовольнив позовні вимоги та визнав за ОСОБА_12, як спадкоємицею першої черги після смерті матері - ОСОБА_13, право власності на 1/2 частину земельної ділянки. (справа № 213/1391/13-ц (пр. № 2/213/677/13).

Були задоволені судом і позовні вимоги ОСОБА_14 у справі № 213/2307/13-ц (пр. № 2/213/872/13) про визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки, яка належала його матері ОСОБА_15., та на яку було видано державний акт про право приватної власності на землю на ім`я другого співвласника,а її також зазначено в акті як співвласника, що стало причиною неможливості оформити спадщину.

Таким чином, у цих справах питання щодо належності земельної ділянки на праві власності спадкодавцям є безспірним, а причиною неможливості оформлення права на спадщину та, відповідно, права власності стало недосконале законодавство.

У справі № 213/1835/14-ц (пр. № 2/213/747/14) до суду звернулись ОСОБА_16 та ОСОБА_17 з позовом про виділення часток в спадковому майні та про визнання права власності на земельну ділянку. Земельна ділянка належала позивачці ОСОБА_16, її чоловіку ОСОБА_18 та їх сину - ОСОБА_19 на праві спільної сумісної власності. ОСОБА_18 та ОСОБА_19 померли, а державний акт на право приватної власності на землю було втрачено. У зв`язку з чим позивачі просили визначити частки кожного співвласника у спільному сумісному майні - по 1/3 та визнати право власності за позивачкою ОСОБА_16 на 5/6 часток земельної ділянки (1/3 - яка належала їй, 1/3 - яку вона фактично прийняла у спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_18 та 1/6 - половина від частки, яка відкрилась після смерті її сина ОСОБА_19), а за позивачкою Павловою І.М. (дружиною померлого ОСОБА_19) право власності на 1/6 частину земельної ділянки (половину від частки, що відкрилась після смерті її чоловіка ОСОБА_19). Суд задовольнив позовні вимоги в повному обсязі. Визначаючи частки співвласників у спільній сумісній власності, суд виходив з того, що ці частки є рівними.

ОСОБА_20 звернулась із позовом до територіальної громади в особі виконкому Криворізької міської ради про визнання права власності на спадкове майно - земельну ділянку, яка належала на праві власності її сестрі - ОСОБА_21, але Державний акт про право приватної власності на земельну ділянку було втрачено (справа № 213/241/14-ц (пр.№ 2/213/389/14). ОСОБА_20 отримала свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок в Інгулецькому районі м.Кривого Рогу та зареєструвала право власності на нього.. Тому суд, керуючись ст.ст. 373, 377, 1216,1218, 1225 Цивільного Кодексу України задовольнив вимоги позивачки ОСОБА_20, визнав земельну ділянку, призначену для обслуговування житлового будинку спадковим майном ОСОБА_21, та визнав за ОСОБА_20 право власності на спадкове майно - земельну ділянку.

За відсутності Державних актів на земельні ділянки у цих двох справах, суд встановив, що власниками земельних ділянок були спадкодавці, на підставі відомостей, які надало управління Держземагентства у Криворізькому районі Дніпропетровської області. Ці відомості були створені та отримані Держземагентством під час власної діяльності щодо реєстрації земельних ділянок.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, тому практика розгляду спадкових справ без попереднього звернення спадкоємців у нотаріальну контору та відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії є неправильною. Інгулецьким судом при розгляді таких справ перевірявся факт звернення позивача до нотаріуса та отримання постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій. Так, у справі № 213/1835/14-ц (пр.№ 2/213/747/14) за позовом ОСОБА_16 та ОСОБА_22 позовна заява була залишена без руху, оскільки, крім іншого, позивачами не було надано постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій. Після усунення зазначених недоліків, за цим позовом було відкрито судове провадження.

Позовна заява про визнання права власності на земельну ділянку оплачується судовим збором відповідно до Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674 –VI, як позовна заява майнового характеру: 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати. Для підтвердження ціни позову позивачами надавались довідки управління Держкомзему у м.Кривий Ріг щодо вартості земельних ділянок, звіт про експертну грошову оцінку вартості земельної ділянки, розрахунок, здійснений самим позивачем на підставі рішення Криворізької міської ради від 14.05.2010 № 3884 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу», в якому зазначено розмір базової вартості одного кв. м. земель міста. Вимоги щодо оплати судовим збором позовних заяв судом дотримувались.

Узагальнення що виникають із земельних правовідносин за період 2013 - 2014 роки