У З А Г А Л Ь Н Е Н Н Я
судової практики постановлення Інгулецьким районним судом м.Кривого Рогу виправдовувальних вироків за Кримінальним процесуальним кодексом України, ухвалених у 2014 році
На виконання завдання апеляційного суду Дніпропетровської області за №102/15 від 07.04.2015 року Інгулецьким районним судом м.Кривого Рогу проведено вивчення та узагальнення практики постановлення виправдовувальних вироків за Кримінальним процесуальним кодексом України у 2014 році.
В 2014 році Інгулецьким районним судом м.Кривого Рогу ухвалено один виправдовувальний вирок по кримінальному провадженню №1-кп/213/4/14 відносно ОСОБА_1, 09.07.1965 року народження, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. Вироком суду від 18.12.2014 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286ч.2 КК України, та виправдано його за ст.286ч.2 КК України.
В 2014 році Інгулецьким районним судом м.Кривого Рогу ухвалено два вироки, по яким особи виправдані за окремими статтями.
Так, кримінальне провадження №1-кп/213/77/14 відносно ОСОБА_2, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307, ч.3 ст.321 КК України розглянуто з винесенням вироку від 29.05.2014р. ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, за ч.3 ст.321 КК України визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та виправдано. Суд прийшов до висновку, що вина ОСОБА_2 за ч.3 ст.321 КК України не знайшла свого підтвердження повністю і є не доведеною, сторона обвинувачення не довела тих обставин, згідно яких обвинувачений ОСОБА_2 незаконно збував сильнодіючі лікарські засоби. Вирок суду від 29.05.2014р. відносно ОСОБА_2 оскаржений в апеляційному порядку, ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.09.2014р. скасований частково в частині кваліфікації дій засудженого за ч.2 ст.307 КК України, в решті вирок суду залишено без змін.
По кримінальному провадженню №1-кп/213/10/14 по обвинуваченню ОСОБА_3., ОСОБА_4, обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 345, ч. 2 ст. 296 КК України, відносноОСОБА_5, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 345, ч. 4 ст. 296 КК України вироком суду від 28.04.2014 року ОСОБА_3. визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.345, ч.2 ст.296 КК України, ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.345, ч.3 ст.296 КК України, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.296 КК України, за ч.2 ст.345 КК України визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та виправдано. Щодо обвинувачення, яке було висунуто ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 345 КК України, за ознаками умисного заподіяння працівникам правоохоронного органу побоїв та легких тілесних ушкоджень, у зв’язку з виконанням цими працівниками службових обов’язків суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_4 відсутній склад такого кримінального правопорушення, що повністю однозначно підтверджується показаннями всіх потерпілих в судовому засіданні, попереджених про завідомо неправдиві показання та свідків, які давали показання під присягою, які, кожний окремо, вказали, що не бачили того, щоб ОСОБА_4 заподіював потерпілим, чи іншим працівникам правоохоронного органу побої та легкі тілесні ушкодження чи погрожував їх нанесенню. Таким чином, суд прийшов до висновку, що в даній частині обвинувачення ОСОБА_4 підлягає виправданню. Вирок суду від 28.04.2014р. відносно ОСОБА_3., ОСОБА_4, ОСОБА_5 не оскаржений, набрав законної сили 29.05.2014р.
ОСОБА_3., ОСОБА_4, ОСОБА_5
Виправдовувальний вирок суду від 18.12.2014 року відносно ОСОБА_1 за ст.286 ч.2 КК України ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 12.02.2015 року скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції в іншому складі суддів.
По кримінальному провадженню відносно ОСОБА_1 за ст.286 ч.2 КК України обвинуваченому в ході досудового розслідування було застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, який при ухваленні виправдовувального вироку був скасований, а при постановленні ухвали апеляційного суду про скасування виправдовувального вироку ОСОБА_1 було залишено особисте зобов'язання.
Після скасування виправдовувального вироку від 18.12.2014р. відносно ОСОБА_1 ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 12.02.2015р., кримінальне провадження №1-кп/213/4/14 було повернуто до суду 20.02.2015 року на новий розгляд та передано до іншого складу суду. Станом на 15.04.2015 року кримінальне провадження №1-кп/213/112/15 відносно ОСОБА_1, 09.07.1965 року народження, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, знаходиться на стадії судового розгляду, наступне судове засідання призначено на 06.05.2015р.
Вироком Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу від 18.12.2014 року по кримінальному провадженню №1-кп/213/14/14 ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286ч.2 КК України, та виправдано його за ст.286ч.2 КК України.
Дії обвинуваченого ОСОБА_1 органом досудового розслідування кваліфіковано за ст.286 ч.2 КК України, за ознаками порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілому.Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України характеризується трьома ознаками: діянням, наслідками, причинним зв'язком між діянням і наслідками. Діяння полягає в порушенні Правил дорожнього руху. Суспільно небезпечні наслідки є тілесні ушкодження. Причинний зв'язок між діяннями і наслідками, що настали. Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 дійсно здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_6, внаслідок якого тому були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, та згодом настала смерть, та це підтверджується наданими стороною обвинувачення та потерпілим доказами ( довідками, актами СМЕ та ін.). Але суд вважав, що вина обвинуваченого ОСОБА_1 в порушенні правил дорожнього руху стороною обвинувачення в судовому засіданні не доведена, виявлені судом протиріччя не усунуто, а сторона обвинувачення не надали достатніх належних та допустимих доказів для доведення вини обвинуваченого ( вихідні дані, які добуті та визначені в ході першого слідчого експерименту визнані судом неналежними доказами, та не можуть бути використані при проведенні інших процесуальних дій, в тому числі і проведення експертиз). Оскільки, в кримінальному праві діє презумпція невинуватості, всі сумніви щодо доведеності вини обвинуваченого тлумачаться на його користь.
Виходячи з вищенаведеного, суд прийшов до висновку, що відсутні будь-які належні та допустимі докази, які спростовують твердження сторони захисту, щодо не порушення ОСОБА_1 п.12.3 ПДР України. За таких обставин, суд вважав, що не доведена і наявність в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, що кваліфікується, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілому, оскільки досудовим слідством не було надано достатніх належних та необхідних доказів, які б свідчили про вину ОСОБА_1 у вчиненні цього кримінального правопорушення, а тому обвинуваченого необхідно виправдати за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України, згідно п.3 ч.1ст.373 КПК України, тобто за недоведеністю наявності в його діяннях складу кримінального правопорушення, оскільки зібрані у справі докази не підтверджують вказаного обвинувачення, оскільки сумніви щодо доведеності обвинувачення усунути неможливо, а тому суд тлумачить їх на користь обвинуваченого.
Згідно ст.17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Відповідно до ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Обов'язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст.62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями ч. 2 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Конвенція з прав людини та основоположних свобод в п.1 ст.6 закріпила право підсудного на справедливий суд. Принцип змагальності та рівність сторін у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом передбачений КПК України.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 12.02.2015р. виправдовувальний вирок відносно ОСОБА_1 від 18.12.2014р.скасовано, справу направлено до суду на новий розгляд в іншому складі суддів. На думку колегії суддів апеляційного суду, вирок суду підлягав скасуванню, а кримінальне провадження направленню на новий судовий розгляд, оскільки суд першої інстанції, не спростувавши протиріч, на які справедливо нарікав, передчасно прийшов до висновку, що представлені стороною обвинувачення докази є неналежними та визнав вину ОСОБА_1 недоведеною, що згідно ч.1 ст.412 КПК України вказані порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними.
_03_03.png)
