flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Узагальнення щодо звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності та застосування зворотної дії закону в часі

У З А Г А Л Ь Н Е Н Н Я

 практики  застосування  Інгулецьким  районним  судом  м.Кривого Рогу норм закону  щодо  звільнення  від  кримінальної відповідальності  у зв’язку із закінченням строків давності та застосування зворотної дії закону в часі

  Як зазначається в постанові Пленуму Верховного Суду України  від 23.12.2005  N 12  «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»,- звільнення від   кримінальної відповідальності - це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин,  установлених законом обмежень певних прав і свобод  шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках,  передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України.

Підставами  звільнення  від  кримінальної  відповідальності  є:

- дійове  каяття (ст.45 КК),

- примирення винного з потерпілим (ст.46 КК),

- передача особи на поруки (ст.47 КК),

- зміна обстановки (ст.48 КК),

- закінчення строків давності (ст.49 КК);

- звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст.97 КК);

- спеціальні випадки звільнення від кримінальної відповідальності перед-бачені нормами Особливої частини кримінального закону та умови їх застосування (ст.ст.111 ч.2, 114 ч.2,175 ч.З , 212 ч.4, 255 ч.2, 258 ч.5, 260 ч.б,  263 ч.З, 289 ч.4, 307 ч.4, 309 ч.4, 311 ч.4,  369 ч.З);

- звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з актами амністії та помилування (ст.ст.85-87 КК).

Для застосування інституту давності притягнення до кримінальної відповідальності необхідна наявність таких передбачених законом умов і підстав:

1) вчинення особою умисного злочину;

2) сплив встановлених ст. 49 КК строків;

3) не вчинення протягом цих строків нового злочину певного ступеня тяжкості;

4) не ухилення особи від слідства або суду;

5) згода обвинуваченого на звільнення від кримінальної відповідальності за цією підставою.

Законом передбачено два види строків давності:

1) диференційований, тривалість якого залежить від тяжкості вчиненого злочину;

2) загальний для всіх злочинів 15-річний строк для осіб, які переховуються від слідства чи суду.

  Застосування судом цього інституту визначає припинення існування кримінально-правових правовідносин, які виникли між особою, яка вчинила злочин, та компетентними органами держави, уповноваженими вирішувати питання кримінальної відповідальності.

  П’ятнадцятирічний строк давності застосовується також при вирішенні питання закриття справ, в яких не встановлено осіб, винних у скоєнні злочинів. Ці особи не  вважаються такими , що переховуються від слідства чи суду.

  В практиці суду досить значним є обсяг застосування звільнення від кримінальної відповідальності за підставою, передбаченою статтею 49 Кримінального кодексу України – звільнення від відповідальності у зв’язку з закінченням строків давності.  Втім, в більшості – це справи, порушені за фактом вчинення злочину, у яких  винних осіб не було встановлено. Відповідно до ст.11-1 КПК (1960 року) якщо в ході дізнання та досудового слідства протягом строків, зазначених  у  частині  першій  статті  49  Кримінального  кодексу України,  не встановлено особу,  яка вчинила злочин,  прокурор або слідчий за згодою прокурора направляє кримінальну справу  до  суду для  вирішення питання про її закриття за підставою,  передбаченою частиною другою цієї статті.  

  В 2012 році було розглянуто 310 подань про закриття кримінальних справ щодо невстановлених осіб, які вчинили злочини, та одне подання  про закриття кримінальної справи щодо встановленої особи - ОСОБА_1 за  ч.3 ст.185 КК України (№ пр.1-п/416/84/2012).

  Кримінальна справа по факту крадіжки була порушена 17.09.2001 року. 12.10.2001 справа зупинена, у зв’язку з невстановленням особи, яка вчинила даний злочин. В 2012 році провадження у справі було поновлено,  встановлена особа, яка його вчинила.

  Втім, оскільки з дня вчинення злочину минуло більше 10 років, тобто сплинув строк давності, що застосовується до тяжких злочинів, слідчий звернувся до суду з поданням про припинення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за  спливом  строків  давності.

  Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від 23.12.2005  № 12, при вирішенні питання про звільнення від кримінальної відповідальності суд повинен переконатися що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також що умови та підстави звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК. Якщо органи дізнання або досудового слідства зазначені обставини не встановили, а суд при попередньому чи судовому розгляді не може усунути допущену ними неповноту або неправильність, справу необхідно направити на додаткове розслідування. Оскільки органами досудового розслідування було встановлено склад злочину та вина у його скоєнні ОСОБА_1,  а також сплив строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачений  ст.49 ч.1 КК України, судом було задоволено подання та припинено провадження  у кримінальній справі по факту крадіжки ОСОБА_1 за ч.3 ст. 185 КК України. 

  В 2013 році було звільнено від кримінальної відповідальності ОСОБА_2 шляхом  припинення кримінальної справи за  її обвинуваченням  за ст. 367 ч.2 КК України, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком. Судом, відповідно до рекомендацій Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року, встановлено, що вина ОСОБА_2 в скоєнні злочину за ч.2 ст.367 КК України доведена, дії підсудної правильно кваліфіковані  за вищевказаною нормою закону, втім, на момент розгляду справи судом закінчився строк притягнення до кримінальної відповідальності, передбачений ст.49 КК України.  Клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності заявила сама  підсудна  ОСОБА_2  в судовому засіданні.

  В сучасному українському кримінальному праві діє принцип, згідно якого до вчиненого злочину застосовується той кримінальний закон, який діяв в момент вчинення злочину. Дане положення закріплене в ст.4 Кримінального кодексу України: «Злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння». Це означає, що дія закону не поширюється на злочини, вчинені до набрання ним  чинності.     

  В 2012 році прийнято ряд законів щодо посилення кримінальної відповідальності за порушення вимог законодавства про охорону праці та охорону надр, за втручання в роботу об’єктів трубопровідного транспорту, за завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, за фальсифікацію або обіг фальсифікованих лікарських засобів за фальшування марок акцизного збору та ін.

  В провадженні суду в 2012 році перебувала кримінальна справа № 416/2806/2012 за обвинуваченням ОСОБА_3  за  ч.1 ст.272 КК України – Порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою. Законом від 24.05.2012 року № 4837-VI «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за порушення вимог законодавства про охорону праці та охорону надр» внесено зміни до ст.272 КК України, а саме – в санкцію ч.1: встановлено розмір штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ці зміни набрали чинності з 15.06.2012 року.

  Органами досудового слідства ОСОБА_3 обвинувачувався  в  тому, що за період з 07.02.2012 по 02.03.2012 року він, як особа, відповідальна за виконання робіт з підвищеною небезпекою, систематично порушував правила безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою.

  Вирок у справі за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч.1 ст.272 КК України винесено 03.07.2012 року (після набрання чинності законом про посилення відповідальності), втім, судом  призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 850 гривень, тобто  50  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Суд при призначенні покарання застосував норму закону, яка була чинною на момент вчинення злочину, що відповідає  ч.2 ст.4 КК України.  

  З   загального правила щодо дії кримінального закону в часі є виключення,- відповідно до частини першої статті 5 КК закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб,  які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності.

  Законом України від 15.11.2011 року № 4025-VI«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності» скасовано караність або зменшено покарання  по деяким злочинам. В Інгулецькому районному суді м.Кривого Рогу кримінальні справи за статтями, по яким було гуманізоване покарання вищевказаним та іншими законами, протягом 2012-2013 років не розглядались, практика застосування зворотної дії закону на стадії судового розгляду справи та винесення рішення – відсутня.

  В провадженні суду в 2012 році перебувало дві справи про приведення вироку щодо осіб, які  відбувають  покарання, у відповідність до нового закону, в порядку статті 409 Кримінально-процесуального кодексу України (1960 року). 

  Законом від 15.11.2011 року № 4025-VI, внесено зміни до статті 222 КК України. А саме,- з санкції статті виключені такі види покарання як позбавлення та обмеження волі, та, одночасно, збільшено розмір штрафу, який залишився єдиним видом основного покарання.

  Кримінально-виконавча інспекція Інгулецького району УДПтС України в Дніпропетровській області звернулась, в порядку ст.ст. 405-1, 409 КПК (1960 року) з поданням щодо можливості застосування вищевказаного закону до вироку, винесеному Інгулецьким районним судом м.Кривого Рогу у справі за обвинуваченням ОСОБА_4 за  ч.1 ст.366, ч.1 ст.222 КК України. Вироком Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу від 26.10.2011 року ОСОБА_4 визнана винною у скоєнні злочинів, передбачених ч.1 ст.366  та ч.1 ст.222 КК України та засуджена, з застосуванням ст.70 КК України, до 2 років обмеження волі з позбавленням права обіймати організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарчі посади строком на 2 роки. На підставі ст.75 КК України ОСОБА_4 звільнена від відбування покарання з випробуванням строком 2 роки.

  Суд відмовив у задоволенні подання кримінально-виконавчої інспекції, оскільки відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15.11.2011 № 4025-VI,  особи,  які відповідно до  статі  75  Кримінального кодексу  України   були звільнені з випробуванням від відбування  покарання  у  виді  виправних  робіт,   обмеження   чи позбавлення волі, призначеного їм за вчинення злочинів, за які цим Законом передбачається встановлення  основного  покарання  лише  у виді   штрафу,  продовжують  виконувати  покладені  на  них  судом  обов'язки (№ пр.5/416/3/2012).

  З тих же підстав у справі  № пр. 5/416/4/2012 було відмовлено в задоволенні подання КВІ Інгулецького району УДПтС України в Дніпропетровській області щодо можливості застосування вищевказаного закону до вироку, винесеному Центрально-Міським районним судом м.Кривого Рогу у справі за обвинуваченням ОСОБА_5 за ч.2 ст.205 КК. ОСОБА_5 призначено покарання у вигляді 3 років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України він звільнений від відбування покарання з випробувальним строком 2 роки.

  Ще одним прикладом незастосування зворотної дії закону в часі є справа за обвинуваченням ОСОБА_6 за ч.2 ст.368 КК України.

Злочин, у вчиненні якого обвинувачувався ОСОБА_6, був скоєний в травні 2009 року. Вирок винесений Інгулецьким районним судом м.Кривого Рогу 20.06.2012 року.  

  Законом від 07.04.2011 року № 3207-VI  стаття 368 викладена в новій редакції. При цьому в ч.2 звужені кваліфікуючі ознаки злочину, а також пом’якшено покарання.

  Обвинувачення  ОСОБА_6 було пред’явлено за ч.2 ст.368 (в редакції 07.04.2011 року), втім, суд оцінив в сукупності всі докази по справі,   перекваліфікував дії ОСОБА_6 за ч.1 ст.368 (в редакції 2001 року) та прийшов до висновку про необхідність призначити покарання в межах санкції, передбаченої ч.1 ст.368 (в редакції 2001 року) у вигляді позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади, зарахував при цьому в строк відбування покарання його перебування під вартою.    

  Втім, не зважаючи на незастосування кримінального закону, що пом’якшує покарання, апеляційним судом Дніпропетровської області покарання, призначене ОСОБА_6 визнано таким, що відповідає ст.65 КК України, вирок Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу залишено без змін.